Карпюк, Роман Петрович

Материал из Генштабъ
Перейти к: навигация, поиск
Карпюк Роман Петрович
Карпюк Роман.jpg
Кандидат в народні депутати Верзховної Ради України VII скликання

Офіційна біографія

Число, місяць, рік і місце народження

Народився 31 січня 1964 року в с. Шклінь Горохівського району Волинської області.

Відомості про освіту

Освіта – вища. З 1981р. по 1985р. – Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, спеціальність “Фізичне виховання”. 2000-2003рр. – Луцький державний технічний університет, факультет перепідготовки спеціалістів, спеціальність “Економіка підприємства”.

Відомості про трудову діяльність

  • 1984 – 1998р.р. – робота на посадах тренера, старшого тренера, завуча ДЮСШ, голови спортивного клубу в різних спортивних організаціях;
  • 1985 - 1987рр. – служба в Радянській Армії.
  • 1998 - 2000рр. - декан факультету “Фізичне виховання та спорт”, помічник ректора Луцького біотехнічного інституту МНТУ.
  • З 2000р. - ректор Луцького інституту розвитку людини Університету Україна”.
  • 1993р – присвоєно звання «Заслужений тренер України».
  • 2003р. – вчене звання доцента.
  • 2005р. - присуджено науковий ступінь кандидата педагогічних наук.
  • 2010р. - присуджено науковий ступінь доктора педагогічних наук (професійна педагогіка). Член партії «Батьківщина».

Відомості про громадську роботу

Обраний депутатом Волинської обласної ради по багатомандатному виборчому округу за виборчим списком Волиської обласної організації ВО "Батьківщина". Голова постійної комісії з питань духовності, релігій, освіти і науки, культури, засобів масової інформації.

Сім'я

Має сім’ю, дружина: Карпюк Людмила Альбертівна, 1964 р.н; дочка: Карпюк Дарина Романівна (1997р.н).

Нагороди

Відмінник освіти України, 2003р. Грамота Верховної Ради України, 2009р.

Интервью: Роман КАРПЮК: «НІКОЛИ ВИБОРЦІВ НЕ ЗРАДЖУ»

Цей депутат Волинської обласної ради і кандидат у народні депутати України по нашому округу від Об`єднаної опозиції «Батьківщина» є людиною, котра не може не викликати симпатій.

Роман Карпюк видався співрозмовником із твердим характером, по-спортивному цілеспрямованим. Власне, це й не дивно. Він був тренером, старшим тренером, організатором різноманітних спортивних товариств; заслужений тренер України, доктор педагогічних наук Роман Карпюк дав Волині чотирьох майстрів спорту міжнародного класу; його вихованці півсотні разів виборювали медалі у першостях України; наприкінці минулого тисячоліття спортивний клуб «Олімпія», одним із засновників якого він був, двічі завойовував медалі на клубних турнірах Європи, і завоювань цих не зміг повторити жоден інший легкоатлетичний клуб України! Власне, тренерські досягнення Романа Карпюка варті окремої чималої публікації.

Ще більшої публікації гідна не просто тренерсько-педагогічна, а, так би мовити, освітньо-організаторська робота Романа Карпюка. Це саме наш сьогоднішній співрозмовник запропонував створити факультет фізичного виховання у Луцькому біотехнічному інституті та став його деканом. Згодом саме він, син батька – агронома і матері – сільської фельдшерки, став ректором Луцького інституту розвитку людини відкритого міжнародного університету «Україна». Нині у його інституті (відкритому буквально якийсь десяток років тому) на денній, стаціонарній, заочній та дистанційній формах навчаються три тисячі вісімсот студентів! Авторитет Романа Карпюка у педагогічному колі, у колі науковців та інтелігенції, виявився настільки великим, що до щойно відкритого Луцького інституту розвитку людини йшли сіяти розумне, добре, вічне доктори наук! Півдесятка колег Романа Петровича, котрі працюють у очолюваному ним вузі, захистили докторські дисертації, більш ніж півсотні – кандидатські. У жодному національному вищому навчальному закладі Волині немає таких досягнень за ці ж роки!

Але величезної уваги заслуговує його діяльність депутатська. Отже, сьогодні ми спілкуємося із Романом Карпюком – політиком, членом партії «Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина», головою постійної депутатської комісії Волинської обласної ради з питань духовності, релігій, освіти і науки, культури, засобів масової інформації, кандидатом у народні депутати від Об`єднаної опозиції «Батьківщина» по нашому округу.

– Романе Петровичу, як, на Вашу думку, простій людині ставитися до щойно відкритих благодійних фондів, до продуктових подарунків майбутнім виборцям? З одного боку кошти на якусь допомогу майбутні кандидати усе-таки виділяють, з іншого – усім зрозуміло, що головна ціль засновників цих благодійних фондів – стати або ж залишитися депутатом Верховної Ради!

– Болюче питання. Болюче, бо навколо мене, депутата обласної ради, ректора інституту – надзвичайно багато волинян, котрі потребують допомоги. Але водночас можу відповісти на це запитання з гордістю. Пишаюся, що Луцький інститут розвитку людини університету «Україна», який очолюю, з року в рік допомагає юнакам і юнкам знаходити своє місце в житті, незважаючи на те, що вони – сироти або ж інваліди. Придивіться: багато засновників щойно відкритих благодійних фондів, даруючи простому українцю продукти харчування тощо, насправді рятують самих себе. Їм потрібна депутатська недоторканність, бо вони прокралися учора, крадуть сьогодні, більше того, мріють красти узавтра. Ми ж робимо внесок у майбутнє молодих людей, щоб врятувати не себе, а їх! Наприклад наш інститут півсотні сиріт навчає за свій рахунок – жодної копійки на цих дітей держава не дала.

З гордістю і з упевненістю кажу: ніде на теренах Батьківщини немає навчального закладу, який стільки зусиль, уваги, часу виділяв би інвалідам, інвалідному спорту, як Луцький інститут розвитку людини університету «Україна»! Система дистанційного навчання нашого інституту, – каже його ректор Роман Карпюк, – стала справжнім спасінням для, скажімо, хлопця з Любешівщини Віктора Корця. Через своє обмежене пересування він не мав можливості навчатися у вузах стаціонарно. Але ж він – людина! Така ж, як усі інші! А отже Віктор Корець заслуговував на рівні освітні можливості зі своїми ровесниками! Подяки від таких людей, як він, від інших студентів-інвалідів, від таких, як Сергій Харчук з Маневиччини, як діти-сироти є для мене особливою нагородою! Зверніть увагу, я не беру до прикладу дитину з Горохівщини, Рожищенщини чи Локачинщини, тобто районів, які входять до виборчого округу. Система дистанційного навчання нашого інституту – це спасіння для дітлахів з найрізноманітніших куточків Волині.

А таких студентів надзвичайно багато! Україна завойовує на параолімпійських іграх двадцять п’ять медалей, а наші вихованці у її складі – дев`ять! На інших параолімпійських іграх Батьківщина завойовує дев`ятнадцять медалей, а наші студенти – майже третину! Двічі параолімпійським чемпіоном ставав вихованець нашого інституту Анатолій Шевчик, медалісткою параолімпіади є наша Юлія Батенкова.

І коли я дізнаюся, що деякі кандидати у народні депутати кидають у пакет майбутньому виборцю алкоголь, мені стає бридко. Це – злочин. Такі «люди» ідуть у парламент, убиваючи інших.

– А коли депутат перебігає до іншої фракції – це бридко? – Важливо, щоб депутат розумів: люди проголосували не тільки за нього особисто, а передусім за його політичну силу. Виборець вірить тій чи іншій політичній силі і як результат – людина, котра цю силу представляє, стає депутатом.

Якщо депутат забуває, що свого часу за нього проголосували як за носія тих чи інших ідеалів, він плює на простих людей, котрі його підтримали. Він плює на партію, яка його висунула. Таким людям не місце ні у парламенті, ні у жодній іншій раді.

Мені було запропоновано зрадити фракцію «Батьківщина», як тільки вибори до Волинської обласної ради закінчилися. Я відмовився. На третій день на Луцький інститут розвитку людини налетіло управління по боротьбі з організованою злочинністю, двадцять міліціонерів опинилися у моєму кабінеті. Ледь не усіх лаборантів вузу викликали на допити, де тримали по вісім годин. Вигадали декілька абсолютно абсурдних звинувачень, допитували мене ледь не півтора (!) року. «І за що ж його судити? – здивувалися судді. – У вас же усе проти Романа Карпюка, панове міліціонери, шите білими нитками!»

Тобто незважаючи на шалений тиск проти мене з боку владних структур (за посередництвом їхніх слуг із структур силових) зрадником я не став. Тому що дав «Батьківщині» як фракції і Батьківщині як рідній землі слово: якщо не впораюся з вимогами партії, мандат депутата складаю. І я ніколи не зраджу виборців. – Свого часу ваш співрозмовник пережив емоції, подібні до «бридко», коли польські журналісти на старті європейського футбольного чемпіонату дозволили собі принизити українок. Пам`ятаєте той ганебний випадок?

– Звісно. Але українські жінки не винуваті у тому, що вони їдуть працювати до Польщі, інших держав Європи практично рабинями. І це вина влади у тому, що на Волині немає жодного села, з якого люди не виїздять! Що у селах люди бачать гроші у двох випадках: або ж у їхній хаті є пенсіонер, або ж хтось із їхньої сім`ї поїхав на важкі, виснажливі рабські заробітки!

Регіонали розповідають про «розвиток» Волині? А давайте у відповідь перетнемо кордон сусідньої з Волинню Білорусі. Та там у кожному районному центрі є льодовий палац! Проїдемося Горохівщиною, Луцьким районом, Локачинським… Розвалені ферми, знищені тракторні бригади, спивається люд! Я не здивуюся, якщо узавтра регіонали стануть ініціатором будівництва на кордонах «залізної завіси». Щоб жебраки-українці, у яких відібрали практично все, не мали змоги бачили, як живуть у сусідніх країнах, щоб забули, що таке людська гідність.

І як ставитися до тих депутатів парламенту, котрі, мріючи зробити рабів з своїх виборців, самі є рабами, бо голосують під диктовку резидентів інших держав? – Ви маєте на увазі прийняття Верховною Радою Закону України «Про засади державної мовної політики»?

– Звісно депутати Волинської обласної ради від опозиційних фракцій, зокрема фракції партії «Батьківщина», були категорично проти так званого закону про мови, у тому числі я. Як українець, як член партії «Батьківщина», представник об`єднаної опозиції, називаю цей закон ганебним і зрадницьким. Зрадниками українського народу вважаю усіх, хто його підписав. І такої думки не тільки я, а й усі волиняни.

На що регіонали сподіваються, танцюючи під дудку Росії? Що Україна отримає газ за нижчою ціною, аніж чотириста шістнадцять доларів? А може, бояться, що їхні підприємства, котрі купують газ по двісті доларів, платитимуть за нього стільки ж, скільки бідні, жебрацькі українські школи – по сімсот двадцять? Який за такого здирництва може бути розвиток освіти?

А яким може бути життя батька чи матері сільського школяра, самого школяра, якщо на Волині – найнижчі закупівельні ціни на молоко? Та й ті гроші не виплачуються по півроку! Борис Клімчук подарує селянину доїльний апарат, а узавтра той самий селянин свою корову виріже! Та дайте людям не подачку, а на молоко нормальні ціни! І селяни самі собі допоможуть! І кожне село виживе! Ні, не дають. Бо живе село ні владу, ні закупівельників молока не цікавить. Ціль об`єднаної опозиції – пройшовши до парламенту, прийняти закони, за якими подібне знущання з селян було б недопустимим.

Повернувшись до мовного питання, скажу, що саме завдяки законопроекту, а потім – Закону України «Про засади державної мовної політики» ми побачили одностайність опозиції і розрізненість серед представників партії влади. Та й представники групи головного регіонала Волині Бориса Клімчука «Рідна Волинь» не були у мовному питанні одностайними. Партія регіонів втрачає свій вплив у державі. Сила опозиційних лав за кілька місяців змете з українського парламенту депутатів-зрадників.

– Ви сказали, що ціль об`єднаної опозиції – пройшовши до парламенту, прийняти закони, за якими знущання з селян було б недопустимим… – Знаєте, моя матір більш ніж п`ятдесят літ пропрацювала фельдшером у селах Мирне та Бережанка на Горохівщині. А тому стан сільської медицини – це те, що мені особливо болить. Пам`ятаєте, прем`єр-міністр України Юлія Володимирівна Тимошенко намагалася кожен сільський медичний пункт, кожен фельдшерсько-акушерський пункт забезпечити автомобілем швидкої допомоги? ФАП без швидкої – це величезна ймовірність, що людина не повернеться додому живою. «Батьківщина» чудово це розуміє.

Потрібно зробити так, щоб молоді медики були зацікавлені йти працювати в село. Яким чином? Забезпечуючи їх житлом і гідною зарплатою. Треба зробити усе можливе, щоб смертність на селі не була такою високою, як нині.

Держава повинна узятися за будівництво та ремонт сільських доріг. Тоді у селі можна чекати інвестора, а як наслідок – робочих місць. Потужний інвестор – це розвиток села. Своїми податками він покриє ті витрати, які пішли на ремонт автошляхів.

Ціль Об`єднаної опозиції «Батьківщина» і моя, Романа Карпюка, полягає у тому, щоб селянин, котрий годує усю Україну, не залишався жебраком. Коли наша політична сила переможе, вона забезпечить прийняття закону про державну регулятивну політику щодо закупівлі сільгосппродукції. Мусимо мати стабільні, гарантовані державою закупівельні ціни на картоплю, моркву, молоко тощо. Причому такі закупівельні ціни, за яких молодь не виїздитиме за кордон, не спиватиметься (і не помиратиме у юному фактично віці через зловживання алкоголем), а пра-цю-ва-ти-ме у рідному селі, підніматиме рідне село.

Саме підйом села, гідне життя у селі є однією з найголовніших цілей Об`єднаної опозиції «Батьківщина».

Іван ПОЛІЩУК.