Герсак Віталій

Герсак Віталій

Про ціну нашої Перемоги: культурний вимір

Давайте не забувати, що досі лишається нагальною проблема повернення до України раніше вкрадених росією культурно-історичних реліквій: музейних артефактів, бібліотечних фондів, предметів релігійного культу, творів мистецтва, архівних документів, особистих речей діячів української історії та культури і т.ін.

Петро І і Катерина ІІ нещадно грабували нашу культурну спадщину. Їх зусилля продовжили представники царської династії Романових, потім більшовики, радянські чиновники, аж до сучасних військових злочинців. До речі, те, що вкрали з України нацистські загарбники, потім також було повернуто до росії у порядку реституції і там назавжди залишилося.

Ермітаж, Російський музей у Петербурзі, Збройова палата, Історичний музей у Москві, Третьяковська галерея та інші державні зібрання зберігають сотні тисяч надзвичайно цінних предметів втраченої для нас культурно-історичної спадщини. В російських архівах зберігаються мільйони унікальних документів, які охоплюють сторіччя нашої історії (Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Річ Посполита, Козацька Україна, УНР, підпілля і дисидентство, УРСР), проте вони ніколи не побачать світ, бо можуть пролити світло на незручні для російської пропаганди факти. По російських музеях та церквах з часів Андрія Боголюбського сторіччями розтягувалися наші унікальні ікони, фрески, мозаїки та предмети культу. У відділах стародруків російських бібліотек зберігається унікальний писемний фонд нашої культури та живі матеріальні свідчення нашого культурного первородства перед імперією.

Тільки у роки Другої Світової Війни Україна втратила (тобто було вивезено «в евакуацію» на територію рф) понад 300 000 музейних експонатів, біля 50 млн. книжок та понад 40 млн. архівних справ.

Все це наше по праву і має належати Україні!

Аби усе це одного часу можна було повернути, треба вже зараз розпочинати системну роботу щодо збору інформації, каталогізації предметів, встановлення їх місця знаходження, підтвердження походження тощо.

Якщо із добре відомими для широкого загалу предметами, як то фрески Михайлівського Золотоверхого Собору чи Літопис Нестора, все більш-менш зрозуміло, то про відомі лише вузькому колу спеціалістів історичні документи, особисті архіви, речі, які належали видатним українцям, – інформації обмаль.

Збирати і публікувати подібну інформацію треба було ще «вчора», бо більшість людей, які колись мали змогу працювати із радянськими архівами, мали доступ до зачинених фондів та сховищ, спільно з росіянами займалися історичними дослідженнями, мали відповідні зв’язки та напрацювання – це літні люди. Якщо їх не стане – інформацію буде втрачено назавжди.

Ми є однією із небагатьох європейських країн, яка має багатовікову історію та унікальну спадщину, але майже не має збережених власних історичних реліквій. Усе розпорошене між музеями США, Швеції, Польщі, та головним чином росії https://visitukraine.today/ru/blog/1996/stolen-history-of-ukraine-12-archaeological-treasures-taken-by-russia

Тож Мінкульту країни, яка воює і обов’язково переможе, треба не дебільні телесеріали знімати, а думати про майбутнє повернення культурно-історичних цінностей на Батьківщину!