Тарас Костанчук: различия между версиями
imported>Andrey1 Нет описания правки |
imported>Redaktor2 |
||
Строка 25: | Строка 25: | ||
У 91-му, коли розпався Союз, чоловік повернувся до України. Сподівався, що країна почне виборювати свою незалежність у Росії. Однак ГКЧП зам’яли, українці проголосували за незалежність, і Костанчук повернувся назад на Захід заробляти гроші. Каже, що дуже розчарувався, бо тоді люди не змогли обрати того президента, який би зробив те саме, що Вацлав Гавел у Чехії, а Лех Валенса у Польщі.<br /> | У 91-му, коли розпався Союз, чоловік повернувся до України. Сподівався, що країна почне виборювати свою незалежність у Росії. Однак ГКЧП зам’яли, українці проголосували за незалежність, і Костанчук повернувся назад на Захід заробляти гроші. Каже, що дуже розчарувався, бо тоді люди не змогли обрати того президента, який би зробив те саме, що Вацлав Гавел у Чехії, а Лех Валенса у Польщі.<br /> | ||
«Українці обрали президентом секретаря обкому Комуністичної партії Кравчука. І що із цього могло бути? Нічого. Тому я розчарувався і повернувся назад до Італії», - обурюється він.<br /> | «Українці обрали президентом секретаря обкому Комуністичної партії [[Кравчук, Леонид Макарович|Кравчука]]. І що із цього могло бути? Нічого. Тому я розчарувався і повернувся назад до Італії», - обурюється він.<br /> | ||
Вдруге до України Т. Костанчук повернувся вже під кінець 90-их. Тут якраз зарухались державницькі процеси. Костанчук прийняв пропозицію свого приятеля стати заступником з безпеки, а згодом і генеральним директором ЗАТ «Агро-транспортної координаційної служби». Встиг отримати вищу юридичну освіту. В Київському національному університеті внутрішніх справ вивчився на юриста і почав займатися юридичною практикою. Разом з товаришами засновував громадську організацію, яка займається пошуком та перепохованням останків воїнів Другої світової війни. Їм вдалося знайти більш як 1100 солдатів, відновити 126 імен, організувати 22 масових і 11 одиночних перепоховань.<br /> | Вдруге до України Т. Костанчук повернувся вже під кінець 90-их. Тут якраз зарухались державницькі процеси. Костанчук прийняв пропозицію свого приятеля стати заступником з безпеки, а згодом і генеральним директором ЗАТ «Агро-транспортної координаційної служби». Встиг отримати вищу юридичну освіту. В Київському національному університеті внутрішніх справ вивчився на юриста і почав займатися юридичною практикою. Разом з товаришами засновував громадську організацію, яка займається пошуком та перепохованням останків воїнів Другої світової війни. Їм вдалося знайти більш як 1100 солдатів, відновити 126 імен, організувати 22 масових і 11 одиночних перепоховань.<br /> |
Текущая версия от 13:40, 28 января 2019
Тарас Костанчук |
---|
Тарас Костанчук, громадський діяч, доброволець, керівник ГО "Військово-патріотичне об'єднання учасників бойових дій «Сармат» |
«Війна стала переломним моментом. Зрозумів, для чого потрібен»
Тарас Костанчук, громадський діяч, доброволець, керівник ГО "Військово-патріотичне об'єднання учасників бойових дій «Сармат»
Громадський діяч, доброволець та керівник об'єднання учасників бойових дій «Сармат» Тарас Костанчук ще з 17-ти років знав, чим буде займатися у житті. На випуску Київської середньої школи з математичним нахилом, він сказав: "Коли буду старий-старий, догребу до військового летовища, вкраду бомбардувальник, долечу до Москви і бахнусь у Кремль. Він – виплодок усього зла. Вони так пишаються цим ідіотством – великими стінами, рубіновими зірками, що їх треба знищити, аби їх ніхто ніколи більше не відновив».
Народився Тарас в місті Алчевськ, що на Луганщині. Коли йому було три роки – сім’я переїхала жити до Києва. Після школи Костанчук вступив до Київського медичного училища № 3, а після служби в армії, - до 88-го року вчився на біологічному факультеті Київського національного університету. Однак через скрутні часи у 89-му виїхав за кордон в Італію. Жив і працював там до 98-го.
«В кінці 80-их в мене було неймовірне бажання втекти із Совєтського Союзу. Взагалі-то таке бажання в мене було ще з дитинства. Батько завжди говорив, що совєти і комуняки - абсолютне зло. У нього під час Голодомору помер молодший брат. Тому я з дитинства знав, що із Союзу треба тікати. Планував це зробити ще з 85-го. За рік до того повернувся з армії, а до мене прибіг дільничний міліціонер і почав погрожувати, що посадить, якщо не піду працювати. Вдумайтесь тільки – ти міг сісти в тюрму, бо не міг обрати, чим займатися і на яку роботу влаштовуватися», - згадує він.
Костанчук каже, що виїзд із тодішньої радянської України був його власним протестом проти комуністичної окупації.
«Я завжди був патріотом, навіть тоді у 80-х з товаришами ходили у вишиванках. Їздили в Крим у вишиванках, розмовляли тільки українською мовою. Вже тоді нас звинувачували у бандеризмі. Кримчани, коли бачили нас, притискали до себе дітей і шептали «стійте тут, бо йдуть бандерівці». Продавщиці у магазинах Севастополя і Ялти «втрачали свідомість» і переходили на українську, як тільки ми заходили», - пригадує Тарас.
У 91-му, коли розпався Союз, чоловік повернувся до України. Сподівався, що країна почне виборювати свою незалежність у Росії. Однак ГКЧП зам’яли, українці проголосували за незалежність, і Костанчук повернувся назад на Захід заробляти гроші. Каже, що дуже розчарувався, бо тоді люди не змогли обрати того президента, який би зробив те саме, що Вацлав Гавел у Чехії, а Лех Валенса у Польщі.
«Українці обрали президентом секретаря обкому Комуністичної партії Кравчука. І що із цього могло бути? Нічого. Тому я розчарувався і повернувся назад до Італії», - обурюється він.
Вдруге до України Т. Костанчук повернувся вже під кінець 90-их. Тут якраз зарухались державницькі процеси. Костанчук прийняв пропозицію свого приятеля стати заступником з безпеки, а згодом і генеральним директором ЗАТ «Агро-транспортної координаційної служби». Встиг отримати вищу юридичну освіту. В Київському національному університеті внутрішніх справ вивчився на юриста і почав займатися юридичною практикою. Разом з товаришами засновував громадську організацію, яка займається пошуком та перепохованням останків воїнів Другої світової війни. Їм вдалося знайти більш як 1100 солдатів, відновити 126 імен, організувати 22 масових і 11 одиночних перепоховань.
Тарас Костанчук – активний учасник двох революцій в Україні. На революції гідності був з перших днів, бо другий Майдан, на відміну від першого, за його словами, почався з крові.
«Тоді в кінці листопада 2013-го спокійно подорожував по Індонезії. Але коли побачив, що відбувається в Україні, терміново взяв квитки і повернувся. Беркутівці побили студентів 30 листопада, а вже 2-го грудня я був у Києві на Майдані. А тим більше, коли почався Крим і Донбас... От в мене часто питали сусіди, знайомі – чого я туди ходжу? Мені там що гроші платять? А в мене зустрічне питання: якби бандити залізли у вашу хату, ви би її боронили чи тікали б? Я би боронив. Так само і тоді на Майдані для справжнього патріота вибір не стояв. Береш в руки зброю і захищаєш свою країну», - згадує він.
На Майдані Тарасу неодноразово доводилось брати командування і координувати дії активістів. В ніч на 19 лютого 2014 року він разом з іншими патріотами тримав шеренгу, що стала щитом проти пожежних машин з водометами. Цього ж дня через вибух гранати Тарас отримав контузію та поранення ноги.
Вже через кілька місяців у травні 2014 року він, взявши особисту зброю, відправився на Донбас, у підрозділ так званих “чорних чоловічків”, що протистояли ополченцям в кількох районах Донецької області. З 1 червня 2014 року у Нових Петрівцях почав тренувати добровольців — хлопців, які готувались відправитись в АТО. А через три тижні сам став добровольцем – у складі батальйону «Донбас» поїхав захищати країну від російської агресії. В першу ж ніч перебування в зоні АТО батальйон потрапив під обстріл. Костанчук взяв керування на себе. Вдалося відстояти позиції, і обійтися без людських втрат, що на війні є великою рідкістю:
«Коли почався обстріл – всі розгубилися. Ніхто не знав що робити. І нічого дивного в цьому немає. Наші офіцери просто ніколи не нюхали пороху, а свої звання отримали десь на кафедрі. В мене був невеликий досвід військових навчань – тому взяв командування на себе».
10 серпня 2014 року Збройні сили України разом із бійцями батальйонів “Донбас”, “Азов”, “Шахтарськ” і “Правий сектор” розпочали операцію по звільненню міста Іловайськ. 19 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання Тарас Костанчук, отримавши серйозне поранення в голову і контузію, потрапив в оточення у самому центрі Іловайська:
«Прийшовши до тями, спершу подивився на ноги – цілі, руки цілі. Ходити міг, але відчував, що адреналін просто зашкалює. Тоді я зрозумів, що треба десь залягти, щоб не знайшли кадирівці, з якими ми вели бій. Але вдалось сховатись у квартирі 90-річної бабці, просидів там 3 тижні, підлікувався. Місцеві патріоти передали підроблені документи з місцевою пропискою і так я через Донецьк, проїхавши три сепарські блок-пости, виїхав у Дніпро».
Після лікування і нетривалої реабілітації Тарас Костанчук починає займатись визволенням побратимів з полону: приймає участь у перемовинах із сепаратистами, захопленні “обмінного матеріалу”, домовляється про обмін полоненими, допомагає вивозити хлопців із зони АТО.
У 2015 році Т. Костанчук засновує ГО учасників АТО “Справедливість”, яке у 2018, після вбивства керівника обласного осередку Віталія “Сармата” Олєшко перейменовується на ГО учасників бойових дій “Сармат”. Організація об'єднала бойових побратимів Т. Костанчука з батальйону “Донбас”. На початку 2016 року Костанчук створює благодійну організацію “Справедливість”, яка допомагає пораненим бійцям і ветеранам АТО, родинам загиблих і безвісти зниклих бійців, а також дітям учасників АТО: «До війни вважав своє існування безглуздим. Думав: життя настільки позбавлене сенсу й цинічне, що краще застрелитися. Ніщо було не цікаве – ні гроші, ні кар'єра, ні подорожі. Війна стала переломним моментом. Зрозумів, для чого я потрібен. Тепер в мене одне бажання - виграти війну і навести порядок в цій країні».